Соціальний розвиток є одним із пріоритетних напрямів корекційно-педагогічного навчання та виховання дітей із порушенням інтелекту. Він полягає у підготовці дитини до адекватного орієнтування в довкіллі, становленні навичок соціально прийнятної поведінки у різних життєвих ситуаціях. Соціалізувати дошкільника – означає:

• збагатити його індивідуальний досвід позитивними враженнями від спільної з іншими життєдіяльності;

• розвинути в нього соціальні потреби;
• сформувати соціальні вміння та навички;
• сформувати готовність та здатність брати іншого до уваги, працювати в команді, домовлятися, узгоджувати свою позицію, а в разі потреби поступатися власними інтересами на користь соціальної групи;
• сформувати готовність і здатність приймати допомогу та підтримку іншої людини у складній ситуації;
• сформувати уміння входити в дитячий колектив, знаходити у ньому своє місце, визначати свій статус серед однолітків відповідно до своїх можливостей та домагань, товаришувати .

Механізм соціалізації реалізується шляхом опанування дитиною різних форм спілкування і способів засвоєння суспільного досвіду, формування уявлень про себе, про довкілля, діяльності та взаємовідносин із оточуючими людьми.

У дошкільному дитинстві діяльність спілкування, предметна, ігрова, образотворча, конструктивна і трудова діяльність лежать в основі виникнення усіх психологічних новоутворень і становлення особистості дитини в цілому. Однак у розумово відсталих дітей раннього та дошкільного віку діяльність формується із запізненням та з відхиленнями на всіх етапах розвитку. Жоден із видів дитячої діяльності, яка покликана стати опорою для всього психічного розвитку у певному віковому періоді, не виникає своєчасно. Лише у процесі цілеспрямованого навчання у дітей із порушенням інтелекту розвиваються усі види дитячої діяльності.

Основоположним змістом соціального розвитку є формування співробітництва дитини з дорослим і навчання малюка способам засвоєння та привласнення суспільного досвіду. В основі такої взаємодії лежить емоційний контакт. Без належного і своєчасного забезпечення емоційного спілкування весь подальший розвиток дитини відбуватиметься повільно. Порушення нормальної взаємодії з оточуючими на ранніх стадіях розвитку дитини негативно відбивається на формуванні усіх сторін психіки, уповільнюючи його темпи, впливаючи на цілісність розвитку. У дітей з інтелектуальною недостатністю спостерігається значна своєрідність емоційного та соціально-особистісного розвитку (зниження емоційної чутливості, здатності до емоційного наслідування, слабка реакція на все нове тощо). Дитина практично не прагне самостійності і лишається байдужою до своїх досягнень. Суттєву роль відіграє дефіцит емоційного і ділового спілкування з дорослим у віці немовляти та ранньому дитинстві. Внаслідок причин біосоціального характеру більшість дітей з інтелектуальною недостатністю, які вступають у дошкільні заклади, відзначаються недорозвитком емоційної та комунікативної поведінки, предметних дій, пізнавальних функцій руки, мовлення, Я-позиції, прагнення до самостійності, потреби в схваленні та підтримці з боку дорослого, у співробітництві з ним.

Відтак, метою виховання дітей на даному етапі розвитку є формування у них соціальної компетентності, профілактика дезадаптивних форм поведінки, що сприятиме забезпеченню успішної подальшої адаптації до соціального середовища та навчання у школі.

У процесі соціального розвитку дошкільників розв’язуються такі основні завдання:

• формування у дітей системи елементарних знань та уявлень про себе та соціум у цілому, розвиток життєвої компетентності;
• розвиток довіри до світу, відчуття радості існування;
• формування навичок саморегуляції поведінки, опанування різних видів взаємодії з довкіллям;
• формування способів засвоєння соціального досвіду взаємодії з людьми та предметним світом;
• подолання небажаних особистісних проявів і форм поведінки у стосунках з оточуючими та попередження вторинних відхилень у поведінці та розвитку особистості в цілому;
• створення комфортних умов, які сприяли б можливості відкритого виявлення емоцій та почуттів різними соціально прийнятними способами;
• розвиток індивідуальності дитини.

Робота з емоційно-ціннісного та соціально-морального розвитку дітей дошкільного віку з розумовою відсталістю повинна здійснюватися: у повсякденному житті шляхом привернення уваги дітей один до одного, надання необхідної допомоги, участі в колективних роботах, залучення до спільного вияву радості тощо; у ході спеціальних ігор та вправ, спрямованих на розвиток уявлень про себе, оточуючих дорослих та однолітків, систему соціальних відносин; на опанування засобів взаємодії; у процесі навчання сюжетно-рольовим і театралізованим іграм, де виокремлення, усвідомлення та відтворення соціальних відносин є метою і засобом діяльності; у процесі малювання, ліплення, конструювання, господарсько-побутової праці тощо за рахунок посилення соціальної спрямованості їх змісту; у процесі роботи з розвитку мовлення: навчання словесному звітуванню про виконані дії, складанню розповідей із особистого досвіду, відтворенню (або придумуванню) тексту при виконанні ролі в театралізованих іграх тощо; під час індивідуальної корекційної роботи.