І.Анкетні дані, відомості про сім’ю дитини та умови її виховання

Особлива увага приділяється питанням про умови виховання: де виховується або навчається дитина, як адаптувалася до дитячої установи, особливості мовленнєвого середовища (контакти з особами з мовленнєвими порушеннями, наявність двомовності), психологічний мікроклімат в сім’ї (конфлікти між членами сім’ї, гіпо- або гіперопіка, перевантаження дитини різного роду враженнями, ставлення членів сім’ї до дефекту мовлення дитини), які скарги батьків (вихователів, вчителів) та які заходи приймалися для усунення дефекту мовлення.

ІІ. Збір анамнестичних відомостей

Анамнестичні відомості включають дані про здоров’я самих батьків та дитини. Уточнюються питання протікання вагітності та пологів матері (чи не було травм, серйозних захворювань), загального раннього розвитку дитини (які захворювання перенесла, чи не було фізичних і психічних травм). Особлива увага приділяється відомостям про ранній мовленнєвий і моторний розвиток дитини (темп розвитку – у строк, уповільнений або прискорений; терміни появи основних рухових навичок, гуління, лепету, перших слів, фраз). Всі ці відомості черпаються з бесіди з батьками дитини, аналізуються дані медичної документації (за наявності).

III. Стан моторних функцій

При обстеженні моторних функцій використовують проби – на статичну координацію загальних рухів; на динамічну координацію і переключення рухів, відтворення звукових ритмічних послідовностей. Якщо дитині важко виконати пробу за словесною інструкцією, можна демонструвати рухи, супроводжуючи їх поясненнями. Звертається увага на наявність співдружніх рухів (синкинезії).

ІV. Об’єктивні дані про стан мовлення

1. Будова артикуляційного апарату. При з’ясуванні відхилень у будові артикуляційного апарату перевіряються всі його відділи: губи, зуби, щелепи, язик, піднебіння.

2. Фонетична сторона мовлення. Обстеження звуків мовлення починається з ретельної перевірки ізольованої вимови. Потім досліджуються звуки в складах, словах, реченнях. Дитині пропонуються картинки з предметами, в назвах яких зустрічаються досліджувані звуки. Спеціаліст фіксує якісну сторону кожного дефекту: спотворення, заміна тощо. Оцінюється вимова багатоскладових слів.

3. Просодична сторона мовлення (голос та інтонація).

Обстеження голосу спрямовано на з’ясування наступних характеристик: сила голосу (тихий-гучний); звучання голосу (дзвінкий-глухий).

Інтонація оцінюється за мелодикою голосу, темпом мовлення, ритмом, паузами, логічним наголосом, диханням:

• мелодика (вміє дитина підвищувати, знижувати голос для вираження твердження, запитання, оклику у фразі);
• темп (нормальний-уповільнений-прискорений);
• ритм (рівномірно йде чергування наголошених і ненаголошених складів);
• паузи (логічно обґрунтовані – необґрунтовані);
• логічний наголос (вміння виділяти слова у фразі шляхом посилення голосу в поєднанні зі збільшенням довжини вимови);
• мовленнєве дихання (координація дихання і фонації, тривалість фонаційного видиху). Для оцінки просодичної сторони мовлення дітям пропонується прочитати будь-який знайомий вірш, а також голос і інтонація оцінюється в процесі всього логопедичного обстеження.

4. Фонематичне сприйняття. Для дослідження фонематичного сприйняття звуки диференціюються попарно (тверді-м’які; глухі-дзвінкі; свистячішиплячі, сонорні) у спеціальних завданнях.

5. Звуковий аналіз і синтез слова. При обстеженні даються завдання на визначення місця голосного або приголосного звуку в слові, загальної кількості звуків в слові, визначення порядку звуку в слові тощо.

6. Розуміння зверненого мовлення. Для виявлення особливостей розуміння зверненого мовлення дитині пропонується виконати словесні інструкції різного ступеня складності: дво- та триступеневі інструкції, де виконання однієї дії пов’язано з іншою; послідовні інструкції, де виконання однієї дії не пов’язано з іншою. У процесі враховується, як дитина виконує інструкції: з першого разу або після повторного пред’явлення, короткий або тривалий період часу потрібен був дитині, щоб зрозуміти завдання та виконати його.

7. Словниковий запас. При обстеженні якості та обсягу пасивного словника дитині пропонуються предметні і сюжетні картинки. З’ясовується наявність відповідності між словом і образом предмета чи дії. Для дослідження обсягу та якості активного словника використовуються завдання на добір узагальнюючих понять, антонімів, епітетів, пояснення призначень предметів тощо.

8. Граматичний лад мовлення. Обстежуються навички використання в самостійному мовленні простих і складних прийменників, зміни граматичних категорій за числом та відмінком, узгодження різних частин мови, вміння користуватися способами словотворення тощо.

9. Зв’язне мовлення. Для обстеження зв’язного мовлення дитині пропонуються наступні види завдань:

а) переказ прослуханого тексту. Текст читається логопедом двічі. Після повторного читання дитині пропонується переказати текст якомога докладніше. Якщо дитина відчуває труднощі в процесі відтворення тексту (робить тривалі паузи або відмовляється від переказу) логопед може надати їй допомогу у вигляді послідовних навідних і уточнюючих запитань.

б) скласти розповідь за серією сюжетних картинок. Дитині пропонується розташувати картинки відповідно з логічною послідовністю зображених на них подій і скласти розповідь, використовуючи в якості наочного висловлювання послідовність розкладених картинок. Під час розмови за змістом картинок логопед з’ясовує розуміння дитиною зображених на картинках подій.

в) опис сюжетної картинки. При труднощах опису сюжетної картинки даються навідні запитання, в яких використовуються опорні слова і перевіряється розуміння сюжету, зображеного на картинці.

V.Характеристика прояву заїкання. З бесіди з батьками з’ясовується, коли виникло заїкання або з’явилися перші його ознаки, як зовні виражалося воно, які причини могли його викликати. Також у батьків з’ясовується перебіг заїкання (постійне, рецидивуюче, прогресуюче, хвилеподібне); чи змінюється мовлення протягом доби, року; які ситуації викликають різке погіршення мовлення.

Для виявлення ступеня тяжкості прояви заїкання дитині пропонується набір стандартних мовленнєвих проб, виконання яких передбачає демонстрацію мовлення різного ступеня самостійності і складності:

1. промовляння декількох слів, фрази разом з логопедом;
2. повторення кількох слів, фрази;
3. називання предмета за картинкою;
4. називання предмета за наочною опорою;
5. називання предмета без наочної опори;
6. читання напам’ять віршів;
7. опис сюжетної картинки за питаннями логопеда;
8. відповіді на запитання;
9. переказ трьох-чотирьох речень;
10. розповідь з особистого досвіду.

Проба №1 відповідає сполученій формі мовлення.

Проба №2 – відображеній формі мовлення.

Проби №3-5 і №7-8 – питально-відповідальної формі мовлення різного ступеня складності від елементарного (№ 3-5) до складного розгорнутого (№7-8).

Проба №6 відповідає завченому віршованому монологічному мовленню.

Проба № 9 – монологічного мовлення у формі переказу.

Проба № 10 відповідає спонтанному монологічному мовленню.

Ступінь тяжкості заїкання умовно визначається частотою і виразністю проявів судом, а також наявністю супутніх рухів залежно від форми мовленнєвого висловлювання:

• тяжкий ступінь прояву заїкання – поява судом вже в сполученій або відображеній формах мовлення (проби № 1-2);
• середній ступінь – поява мовних судом в найпростіших видах питально-відповідальної форми мовлення; при читанні вірша; при описі сюжетної картинки за допомогою запитань логопеда, що відповідає дещо більш складному виду питально-відповідальної форми мовлення (проби №3-5, №6, № 7-8);
• легкий ступінь – поява судом в складних видах питально-відповідальної форми мовлення і монологічного мовлення (проби № 8-10).

У процесі мовленнєвого обстеження визначається симптоматика заїкання:

• на слух або візуально виявляються місце локалізації судом (дихальні, голосові, артикуляційні) і їх форма (клонічні, тонічні, змішані);
• частота та інтенсивність запинок (залежно від ступеня складності мовного матеріалу, ситуації мовленнєвого спілкування);
• наявність ненавмисних пауз, їх кількість і місце у висловлюванні;
• наявність супутніх рухових рухів, які можуть виражатися судомами, тіками, мимовільними і довільними рухами (похитування головою в такт мовлення);
• наявність емболофразій (зайві слова, які не несуть лексичного наповнення – «е-е-е», «ну от», «це саме»);
• наявність логофобії;
• наявність вегетативних реакцій у процесі мовленнєвого спілкування (жар, холод, тремтіння, прискорене серцебиття, пітливість).

У батьків з’ясовуються причини, що викликають і посилюють заїкання дитини: хвороба, неприємні переживання, стресова ситуація, хвилювання тощо.

VІ.Особливості особистості й емоційно-вольової сфери

Психологічні особливості особистості дитини виявляються з бесіди з батьками, характеристик педагогів, в процесі безпосереднього обстеження. Відзначаються характеристики загальної поведінки (контактність, ініціативність у спілкуванні, підвищена збудливість або загальмованість, рішучість); характерологічні особливості (конфліктність, доброзичливість, акуратність, агресивність та ін.). Особлива увага приділяється визначенню ступеня фіксації дитини на своєму мовленнєвому дефекті, її ставлення до свого мовленнєвого дефекту.

Ставлення дитини до свого мовленнєвого дефекту може бути:

• байдужим (не помічає свого дефекту мовлення);
• помірним (усвідомлює свій мовленнєвий недолік, але немає постійного обтяжливого почуття неповноцінності);

з вираженим ступенем болючої фіксації на своєму мовленнєвому дефекті (постійна хвороблива фіксованість своєї мовленнєвої неповноцінності).