Пам’ять – безперервний процес збереження інформації, який зазвичай розбивають на три етапи: кодування, зберігання та відтворення.

Коли ми хочемо (або не хочемо) щось запам’ятати, мозок виконує таку послідовність дій: кодує інформацію, відправляє файл на зберігання, а потім відтворює в разі потреби. Важливу роль у запам’ятовуванні відіграють емоції, але водночас від сильного стресу ми, навпаки, можемо забувати.

Пам’ять буває сенсорна, короткочасна і довготривала.

• Сенсорна – вона ж зорова і слухова  – утримує до трьох секунд інформацію, яку ми отримуємо через органи чуття.
• Короткочасна – утримує невеликі обсяги інформації до 30 секунд.
• Довготривала пам’ять – зберігає дані годинами, роками, довічно. Але для цього не достатньо просто заучувати – потрібно осмислити, інтерпретувати, зрозуміти, як нове знання співвідноситься з уже наявними.

Є й інша класифікація пам’яті: слухова, зорова, рухова і комплексна. Не у всіх людей ці типи пам’яті розвинені однаково: у деяких один тип працює краще, а інший – гірше.

Наприкінці дошкільного віку у дитини переважає мимовільна пам’ять. Найкраще запам’ятовується дитиною емоційно насичений, ритмічно побудований, незвичний, контрастний, динамічний матеріал, при сприйманні якого активізується мимовільна увага. Дитина може запам’ятати на все життя свою улюблену іграшку, ляльку, капелюшок, перший віршик, бо дорослий часто читав його та він сподобався дитині. Під кінець молодшого дошкільного віку у дитини виникають елементи довільності. Довільна пам’ять – підпорядкована спеціальній мнемічній меті – запам’ятати, є регульованою на основі самоінструкцій.