В умовах шкільного навчання діти повинні не тільки успішно навчатися, але й уміти спілкуватися
з учителями і товаришами. Правильна моральна поведінка дошкільників незмінно супроводжується позитивними емоційними переживаннями.
Вступ до школи означає для дитини нове емоційне життя, пов’язане з новими обов’язками, незвичним характером відносин з педагогами і ровесниками. Джерелом дитячих переживань є діяльність. За
переживаннями лежить світ потреб дитини у співвідношенні з можливостями їх задоволення. Ставлення дитини до навчання залежить від того, якою мірою навчання виявилося засобом реалізації її прагнення до нового суспільного статусу. Позитивне ставлення до завдань потрібно виховувати через пізнавальні інтереси, посилення мотиву діяльності (робота для мами, сестрички, на виставку, змагання).

Важливо використовувати такі прийоми, як заохочення, схвалення; оцінюючи дитячу роботу, варто більше підкреслювати позитивне, ніж негативне. Разом з тим надмірно самовпевнених дітей потрібно
вчити самим оцінювати і виправляти свою роботу.

Про емоційну готовність до навчання свідчить здатність переживати свої успіхи і невдачі при виконанні завдань – радість від успішного вирішення, занепокоєння при виникненні труднощів, почуття сумніву,
подиву. Важливим аспектом емоційної готовності є вміння спілкуватися з дорослими і ровесниками, орієнтуючись при цьому на нову позицію школяра.
Добре виявляється характер емоцій і почуттів дітей у реакціях на зауваження, оцінку їх дій і вчинків старшими. Якщо дитина стримує своє невдоволення, прислухається до зауважень, прагне виправити
помилки, можна говорити, що вона емоційно готова до такого спілкування, позитивно ставиться до дорослого і його вимог.
Потреба в спілкуванні з ровесниками виявляється в прагненні до контактів з іншими дітьми, у піднесеному настрої при перебуванні в дитячому колі. Дошкільників з розвинутим прагненням до спілкування
характеризує дружелюбність, товариськість, готовність старанно, з власної ініціативи виконувати справу, потрібну для інших дітей.
Важливою є здатність дитини до співпереживання, співчуття, що виявляється в готовності відповісти на негаразди товариша. Дорослий  повинен стежити за взаєминами дитини з ровесниками, дорослими,
висловлювати свої оцінки. Немає дітей, байдужих до оцінок дорослих, рано чи пізно дитина засвоює такі форми взаємин, що систематично схвалюються.
Таким чином, вступ до школи означає для дитини нове емоційне життя, пов’язане з новими обов’язками, характером відносин з педагогами і ровесниками, орієнтованим на нову позицію школяра.

Емоційна готовність дитини включає такі компоненти, як уміння спілкуватися з учителями і товаришами; правильна моральна поведінка; уміння перебороти своє небажання і не піддаватися
неприємним емоціям;
Показниками емоційної готовності виступає здатність дитини переживати свої успіхи і невдачі при виконанні завдань – радість від успішного вирішення, занепокоєння при виникненні труднощів, почуття сумніву, подиву.