Просторові уявлення охоплюють здатність дитини усвідомлювати розташування предметів і власного тіла у просторі, встановлювати просторові відношення між об’єктами, розуміти напрямки, послідовність, симетрію, пропорції та координатні співвідношення.
У дошкільному віці формування просторових уявлень відбувається переважно через практичну діяльність, руховий досвід та сенсорне пізнання. Саме в цей період закладаються передумови орієнтування у схемі власного тіла, засвоєння понять «право-ліво», «вгорі-внизу», «перед-за», «близько-далеко». Діти поступово навчаються співвідносити просторові характеристики предметів із мовленнєвими позначеннями, що сприяє розвитку мислення та мовлення.
У шкільному віці просторові уявлення набувають більш узагальненого та опосередкованого характеру. Вони стають основою засвоєння навичок письма, читання, математики, геометричних понять, роботи зі схемами, таблицями, картами, а також організації навчальної діяльності.
Недостатня сформованість просторових функцій може проявлятися у труднощах орієнтування на аркуші паперу, порушеннях графомоторних навичок, складностях у розумінні математичних відношень, побудові логічних послідовностей та виконанні інструкцій.
Дефектолог у роботі з дітьми створює умови для накопичення сенсомоторного досвіду через ігрову діяльність, конструювання, рухові вправи, маніпуляції з предметами та використання наочних моделей простору.
З точки зору життєвої необхідності формування просторових уявлень є важливим для забезпечення безпеки, самостійності та соціальної інтеграції дитини. Здатність орієнтуватися у приміщенні, на вулиці, розуміти маршрути пересування, користуватися предметами побуту, організовувати власне робоче місце безпосередньо залежить від рівня розвитку просторового мислення.
