У роботі практичного психолога з дитиною з особливими освітніми потребами важлива не тільки готовність і компетентність працівників закладу освіти, а й залученість батьків, адже значущість психологічної і педагогічної компетентностей батьків для розвитку й соціалізації дітей неможливо переоцінити. Традиційні рекомендації, які надаються батькам щодо корекційної роботи з дитиною, не достатньо ефективні. Важливим чинником неврахування є специфічні психологічні особливості сім’ї, що виникають в умовах тривалого стресу у зв’язку з народженням дитини з порушеннями психофізичного розвитку. З’являється потреба в комплексному вивченні навколишнього середовища, у якому зростає та формується особистість дитини з особливими освітніми потребами, а також робота з батьками дітей з особливими освітніми потребами. Плідна робота з такими сім’ями сприятиме оптимізації навчання, розвитку й соціальної інтеграції дітей з особливими освітніми потребами.

Умовно об’єднаємо поведінку батьків дитини з особливими освітніми потребами в 3 групи, від яких і залежить подальша робота психолога:
1. Неприйняття відмінності дитини. Деякі батьки заперечують, не приймають відмінності своїх дітей, адже під час вагітності батьки мають певні очікування, як має бути, де син чи донька вчитиметься, як гратиметься, у які гуртки ходитиме. І коли виявляється, що ці мрії саме в такій формі не здійсняться, родина переживає всі стадії горювання, ніби когось втратили. У батьків виникає величезний спектр переживань, і не завжди вони соціально прийнятні. Така модель поведінки створює складнощі у взаємодії між психологом (або іншим фахівцем) та батьками. Практичний психолог має бути готовим працювати із запереченнями батьків, установити довірливі відносини, допомогти усвідомити та прожити ситуацію, що склалася.
Найкращою формою роботи з такими батьками є індивідуальне психологічне консультування, у процесі якого потрібно пом’якшити психологічну травмованість батьків та допомогти прийняти порушення розвитку дитини, а отже, досягнути безпосереднього емоційного прийняття і самої дитини.
2. Гіперопіка. Таке ставлення до дитини пов’язане з побоюваннями за її здоров’я. Батьки пред’являють поступливі, а насправді інфантильні вимоги до дитини. До того ж всі їхні зусилля концентруються на збереженні здоров’я дитини, і як наслідок – особистісний розвиток дітей з особливими освітніми потребами є недостатнім. З такими батьками доцільно проводити індивідуальне консультування, заняття з елементами тренінгу, практичні вправи. Метою таких форм роботи повинно бути знайомство із психологічними кордонами людини та побудова власних, пошук власного ресурсу та позитивної діяльності, що приносить задоволення.
3. Прийняття ситуації та повноцінне життя з урахуванням потреб дитини. У такій ситуації родина налаштована отримувати медичну допомогу, освітні послуги, залучати різних фахівців. Коли батьки мають зохоплення, власні інтереси, коло спілкувань, вони пройшли стадію прийняття власної дитини зособливими освітніми потребами й власного становища. Коли психолог бачить таке ставлення батьків, їхню готовність працювати далі, то може переходити до таких форм роботи: батьківські зустрічі, психологічний клуб, тренінги, надання рекомендованої літератури, буклети, листівки, психологічний лекторій. Для актуалізації ресурсів, відновлення почуття спроможності розв’язувати проблеми: батьківські зустрічі, індивідуальні консультації, заняття з використанням ресурсних метафорично-асоціативних карт, тренінг з навчання навичкам психологічного відновлення. Для розуміння корекційної роботи дитини: спільні заняття дитини з батьками, батьківські всеобучі, відеолекторії.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.