Пізнавальний інтерес є важливою умовою розвитку особистості дитини та основою формування її мотивації до навчання. Він проявляється у прагненні дізнаватися нове, у позитивних емоціях від процесу пізнання, у бажанні ставити запитання й шукати відповіді.
Якщо дитина має особливі потреби і не говорить, пізнавальний інтерес усе одно може проявлятися. У такому випадку педагог і фахівці спостерігають його через поведінкові та емоційні сигнали:
дитина уважно дивиться на предмет, людину або дію;прагне взяти, дослідити руками, постукати, покрутити предмет;усмішка, захоплення;дивиться на спеціаліста, чекає продовження гри, демонструє інтерес до повторення;нахиляється ближче, тягне руку, підводиться, щоб краще побачити;вокалізації, вигуки, гуління під час цікавої діяльності;повторює дії дорослого.Мотивація є ширшим поняттям, яке охоплює внутрішні та зовнішні спонукання до діяльності. Якщо пізнавальний інтерес виступає початковим етапом, що «запалює» активність, то мотивація забезпечує її сталість і цілеспрямованість.
У дітей з особливими потребами найчастіше переважає зовнішня мотивація – прагнення до схвалення, заохочення, нагороди або позитивної реакції дорослого. Тобто, дитина може виконувати завдання не через інтерес до змісту, а задля підтримання контакту, отримання усмішки, наклейки чи гри після роботи.
Поступово, завдяки створенню ситуацій успіху, використанню наочних і сенсорних засобів, а також стабільній підтримці з боку педагога, зовнішня мотивація переходить у внутрішню – коли дитина починає отримувати задоволення не лише від нагороди, а й від самого процесу пізнання, розв’язання завдання, відчуття «я можу».
Відсутність пізнавальної активності, байдужість до навколишніх стимулів, ігнорування нових предметів чи дій дорослого є «червоним прапорцем» у розвитку дитини.
