Точна причина заїкання до кінця не виявлена, але вчені вважають, що основними чинниками є генетика та нейрофізіологія. При цьому виділяють групи дітей з підвищеним ризиком розвитку заїкання:

• діти з деякими захворюваннями, що мають підвищену судомну активність;
• діти з генетичними факторами ризику, тобто діти, які мають родичів із заїканням (виявляється генетична обумовленість мовної патології);
• діти з тривожними рисами характеру, які зазвичай прив’язані до матері, реагують на зміни її настрою. Такі діти нерідко дають реакцію у вигляді порушення сну, апетиту, дратівливості, плаксивості у відповідь на різку зміну оточення;
• діти, що спостерігають конфліктні ситуації в сім’ї;
• діти із затримкою мовного розвитку у віці від 3 до 6 років;
• діти з раннім прискореним мовним розвитком, у яких заїкання може виникути при занадто швидкому додаванні нових слів в лексикон;
• діти, що мають в найближчому мовному оточенні осіб, які страждають заїканням, схильні до цієї мовної патології частіше, ніж інші;
• діти з двомовністю: раннє вивчення двох і більше мов провокує зниження адаптивних можливостей центральної нервової системи;
• соціально депривовані діти, які проводять більшу частину свого часу за комп’ютером і телевізором, маючи брак живого мовного спілкування з оточенням.

Що робити?

Існує багато методів фармакологічної терапії та логопедичних методів, які можуть допомогти зменшити прояви заїкання у деяких людей до такого ступеню, що нетренованим вухом неможливо відзначити проблему. Щоб скоригувати стан при тяжкому порушенні, потрібна пролонгована терапія і кропітка логопедична робота.

Перш за все, батькам, в яких є діти з проблемою заїкання, рекомендується створити для дитини спокійні та комфортні умови життя, не спонукати дитину “бути сміливішою”, не насміхатися над проблемами мови і, тим більш, не карати за порушення мови.

Важливими моментами є дотримання режиму, правильне, збалансоване харчування, уникнення перевантажень (як психічних, так і фізичних), створення сприятливого емоційного клімату в сім’ї.

Слід звернути увагу батьків на те, що для дітей у віці від 1-го до 7-ми років мова батьків є зразком. Тож потрібно дотримуватись і дорослим загальних правил мовної поведінки:

• говорити плавно, емоційно-виразно, помірно за темпом;
• вимовляти всі слова чітко, без “заковтування” окремих звуків;
• не “лепетати” з дітьми та не спотворювати звуковимову;
• не перевантажувати мову складними для дітей словами та конструкціями;
• формулювати свою думку простими реченнями;
• не квапити дітей з відповіддю;
• не карати дітей за похибки у мові, не передражнювати і нервово не поправляти.

Коли звертатись по допомогу

Якщо вашій дитині п’ять років і вона все ще заїкається, порадьтеся з педіатром і логопедом. Ви також можете проконсультуватися з фахівцями, якщо:

• повторення цілих слів і фраз стає надмірним, систематичним і стійким;
• повторення звуків і складів починає відбуватися частіше;
• спостерігається збільшення пролонгації (подовження) слів;
• мова стає особливо ускладненою або напруженою;
• ви помічаєте підвищення напруги м’язів обличчя чи артикуляційної мускулатури;
• ви помічаєте вокальну напруженість, що призводить до підвищення тону або гучності;
• ваша дитина намагається уникати ситуацій, які вимагають розмови;
• ваша дитина змінює слово через страх перед заїканням;
• у вашої дитини поряд із заїканням з’являються мімічні рухи або рухи тіла;
• у вас є інші побоювання щодо мови вашої дитини.