Праксис – це виконання складних дій, які місять такі компоненти: перехід через середню лінію тіла, планування і реалізація послідовності виконання, зорові та зорово-просторові уявлення, уявлення щодо простих дій і орієнтування тіла у просторі.
Диспраксія – це розлад розвитку координації, так званий синдром «незграбної дитини», що проявляється у порушенні довільних рухів дитини.
Ознаки диспраксії:
проблеми з виконанням простих локомоцій: ходьба, біг;труднощі із зав’язуванням шнурків;труднощі на заняттях з фізичної культури чи спортом;труднощі під час катання на велосипеді;складність втримати ручку чи олівець;проблеми із зорово-моторною координацією;проблеми із шкільними навиками: читанням, письмом, математикою;швидка втомлюваність, неуважність, знижена мотивація до навчання.Види диспраксії (неврологічний підхід):
Конструктивна – порушення розуміння просторових відношень (важкість малювання геометричних фігур, працювати з конструктором).
Оромоторна – заважає координації рухів м’язів, потрібних для вимови слів.
Психомоторна – важкість виконувати послідовність рухів.
Ідеомоторна – складність виконання однокрокових моторних задач (н-д: «Покажи, як розчісувати волосся»).
