Коморбідність – це одночасне існування у дитини (дорослого) двох або більше психічних чи нейророзвиткових розладів, які можуть взаємно впливати на перебіг, ускладнювати діагностику і корекцію.
У дитячому віці розлади часто не “чисті”, а змішані. Один стан може спровокувати інший (наприклад, хронічна тривожність → депресія), бути “маскою” іншого (наприклад, агресія як прояв тривоги), співіснувати через спільні порушення регуляції (наприклад, РДУГ і РАС).
У випадку коморбідних станів ознаки часто змішані, поведінка оманлива, а клінічна картина змінюється з віком.
Розуміння коморбідності допомагає уникнути помилкових гіпотез, підібрати правильну підтримку та побудувати реалістичні прогнози. Тому дуже багато залежить від спеціаліста-діагноста:
-
наскільки глибоко він аналізує прояви, а не “вписує” дитину в готову схему;
-
чи вміє розрізняти первинне і вторинне (наприклад, агресія – це озака поведінкового розладу чи наслідок сенсорного перевантаження?);
-
чи володіє знаннями про коморбідні зв’язки та сучасну міжнародну класифікацію (МКХ, DSM-5);
-
чи вміє працювати в команді з психологами, логопедами, педагогами.
Не менш важливо, щоб спеціаліст мав емпатію, навички пояснення особливостей розвитку батькам, вмів зняти тривогу, але водночас дати реалістичний прогноз і орієнтири.
