Рівнів підтримки – п’ять. Вони визначаються в результаті комплексної оцінки фахівців ІРЦ (2–5 рівні) чи шкільної команди супроводу (1 рівень). Коли треба визначити рівні підтримки для всіх дітей, які вже мають висновки ІРЦ, центри та школи працюють спільно. Ключовим моментом є те, що для визначення рівня підтримки фахівці тепер мають відштовхуватися від потреб дитини, а не від її діагнозу (нозології).
Перший рівень
Перший рівень надається за рішенням школи. Для цього створюється команда супроводу, яка ухвалює рішення про надання дитині першого рівня підтримки та складає індивідуальну програму розвитку (ІПР). Таке підтримання здійснюється ресурсами самого закладу. Тут не передбачено створення інклюзивного класу та відкриття ставки асистента вчителя. Кількість таких дітей у класі не обмежена. Додаткове фінансування не виділяється.
Другий рівень
Починаючи з другого рівня, з’являються підстави для створення інклюзивного класу та введення посади асистента вчителя. Окрім того, з цього рівня обов’язково потрібно складати не лише індивідуального плану розвитку, як і на першому рівні, але й індивідуальну навчальну програму. Діти на другому рівні можуть потребувати додаткового обладнання та матеріалів (дозволяється витратити 10% від загальної суми фінансової підтримки), а також додаткових корекційних занять (не більше 2 на тиждень). У класі може бути не більше 3 дітей із другим рівнем підтримки.
Третій рівень
Цей рівень вважається помірним ступенем прояву труднощів, тому в класі може бути не більше двох таких дітей. Окрім асистента педагога, спеціалісти можуть рекомендувати забезпечити асистента дитини. На закупівлю додаткового обладнання використовується до 20% фінансування, а корекційних занять таким дітям призначають до 4 на тиждень. Тут, як і на другому рівні, дитина може потребувати адаптації навчальної програми.
Четвертий і пʼятий рівні
Четвертий та п’ятий рівні – найскладніші. У класі може навчатися лише одна дитина з труднощами тяжкого (4-й) або найтяжчого (5-й) ступенів. В обидвох випадках дитина потребує асистента дитини, а також адаптації чи модифікації навчальних програм, а іноді – і результатів навчання. На додаткові
засоби навчання можна витрачати до 35% коштів. На 4-му рівні передбачено до 6 корекційних занять на тиждень. На п’ятому – 8, до того ж тут дозволено використовувати альтернативні та спеціальні
методи навчання, проводити заняття із самообслуговування тощо. Школа, за рішенням команди супроводу із залученням представника ІРЦ та погодженням із батьками, може змінювати рівень підтримки в межах одного суміжного рівня, якщо вирішить, що це піде на краще дитині. Першого рівня це не стосується. Головне, що потрібно розуміти, визначаючи рівень підтримки дитини, – що відправною точкою є не медичний діагноз, а потреба дитини в підтримці.
У Положенні про ІРЦ визначено, що рівні підтримки визначають консультанти ІРЦ. У Порядку організації інклюзивного навчання йдеться про те, що в разі відсутності визначеного рівня підтримки таке оцінювання
проводить команда супроводу дитини в школі із залученням фахівця ІРЦ.
ПЕРШИЙ РІВЕНЬ: ЧИ ЗМІНИТЬСЯ ЩОСЬ У РОБОТІ ПЕДАГОГІВ
Найбільше питань сьогодні спричиняє перший рівень підтримки. Він не передбачає створення інклюзивного класу, введення посади асистента педагога чи державної субвенції. Проте дитина має отримувати підтримку від учителя та школи. І виникає питання: чи тепер учителі повинні працювати з такими дітьми
з власної ініціативи й безплатно? В школі завжди були і є діти, які потребують більшої уваги вчителя на
певному етапі. Наприклад, під час адаптаційного періоду діти з низьким рівнем готовності до школи, не пов’язаним із порушенням розвитку, діти з національних меншин, для яких українська мова не є рідною, з
малозабезпечених родин тощо. Педагоги й раніше надавали підтримку та приділяли додаткову увагу таким дітям, без додаткових вказівок. Так само, як і психолог у межах своїх посадових обов’язків працював з
усім класом, аналізуючи особливості та потреби кожної дитини, визначаючи моменти, у яких вона потребує підтримки та якої саме. Фактично, саме про цю категорію учнів і йдеться.
Перший рівень підтримки, – це такий собі трамплін до інклюзії. Дуже часто батьки не готові одразу визнати наявність у своєї дитини особливих освітніх потреб, хоча вчитель, який спостерігає за нею щодня, розуміє, що дитині потрібні індивідуальний підхід і допомога. Світовий досвід показує, що перший рівень підтримки – універсальний, він стосується всіх дітей класу, передбачає використання вчителем принципів універсального дизайну для навчання.
