Немовленнєві діти – умовне позначення, це діти з нерозвиненим мовленням при наявності нормального слуху.

Найбільш виразним показником є відставання експресивного мовлення при відносно благополучному, на перший погляд, розумінні зверненого мовлення.

Ознаки ризику розвитку порушень мовлення прослідковуються ще у домовленнєвому періоді: відсутність або рудиментарність лепету, відсутність вибіркового предметно-дієвого спілкування, невиконання простих словесних команд, відсутність ігрових дій за зразком.

У дітей вкрай обмежені мовленнєві засоби спілкування, діти активно замінюють мовлення жестами та мімікою.

Активний словник складається з невеликої кількості слів, звуконаслідувань і звукових комплексів, що нечітко вимовляються. Ці мовленнєві засоби відображають предмети і явища, які безпосередньо сприймаються дитиною або часто використовуються у побуті.

Характерним для мовлення дітей є те, що слова, які вживає дитина, є багатозначним. Слова, звуконаслідування і звукові комплекси в залежності від конкретної ситуації можна розцінити як однослівне речення; дане речення у відриві від даної ситуації зрозуміти неможливо.

Звукова сторона мовлення характеризується фонетичною невизначеністю, слова мають недостатнє звуко-складове наповнення. Вимова звуків є непостійною, варіативною, характеризується нестійкою артикуляцією.

Розуміння мовлення дітей, які не розмовляють, розвинене краще, ніж здібність говорити. Проте, спостерігається певна обмеженість імпресивної сторони мовлення: розуміння значень граматичних змін слова відсутнє або знаходиться в зародковому стані; діти не можуть диференціювати форми однини і множини іменників, не розрізнюють форми чоловічого і жіночого роду, не розуміють значення прийменників.

Для немовленнєвих дітей характерним є те, що психічний розвиток у цілому випереджує мовленнєвий розвиток. Поведінка дітей є адекватною, вони можуть розгорнути просту сюжетну гру, на достатньому рівні виконують завдання невербального характеру.  Проте розвиток когнітивних процесів відбувається диспропорційно, таким дітям складно даються завдання з логічним навантаженням (наприклад, складання цілого з частин, класифікація, розрізнення за основними ознаками). Основні труднощі викликають завдання, що потребують участі мовлення.

Яку б сторону мовленнєвої діяльності ми не розглядали, оволодіння нею немовленнєвими дітьми пов’язано з тими або іншими труднощами і вимагає застосування спеціальних методів і прийомів роботи.

Обов’язковою є робота таких спеціалістів як логопед та психолог.