Вказівний жест є першим комунікативним засобом, який дозволяє дитині долучатися до ранньої взаємодії з дорослими. Він виступає інструментом діалогу та важливим способом невербальної комунікації.
Основні функції вказівного жесту:
-привернення уваги. Дитина вказує на предмет, щоб дорослий звернув на нього увагу;
-запит інформації. Дитина вказує на предмет і одночасно дивиться на дорослого, очікуючи, що він його назве;
-прохання. У ситуаціях, коли дитина не може самостійно дістати бажаний предмет, вона використовує вказівний жест, щоб отримати допомогу;
-обмін враженнями. Дитина демонструє щось цікаве, прагнучи поділитися емоціями та спостерігати реакцію іншої людини.
Як формувати вказівний жест:
Визначення мотиваційних об’єктів. Педагогу чи батькам важливо знати, які предмети чи іграшки викликають у дитини інтерес. Це допоможе створити умови для використання вказівного жесту.Часткове обмеження доступу. Якщо дитина може легко отримати бажаний предмет самостійно, вона не буде стимулювати себе до використання жесту. Тому доцільно зробити предмет доступним, але не відразу, наприклад, тримати його в руках дорослого.Використання підказок. У момент, коли дитина виявляє інтерес до предмета (тягнеться, дивиться, демонструє бажання), дорослий пропонує підказку:– вербальну: «Що ти хочеш? Покажи пальчиком»;
– фізичну: допомога у формуванні вказівного жесту руками дорослого (для дітей з нижчим рівнем розвитку комунікації).
Тривожні сигнали щодо розвитку вказівного жесту:10–11 місяців: дитина не слідкує поглядом за вказівним жестом дорослого.
12 місяців: дитина не намагається вказувати на предмети, які її цікавлять (навіть усією рукою), не виконує прості інструкції («Дай м’ячик»).
13–14 місяців: дитина не користується елементарними жестами («так/ні», «па-па»).
15 місяців: вказування відбувається лише всією рукою або за допомогою руки дорослого; дитина дивиться на предмет, але не використовує чіткого вказівного жесту.
