Відомо, що порушення мовлення мають різнобічний характер залежно від їх ступеня, локалізації функції та ступеня її ураження, від виразності вторинних відхилень, що виникають під дією провідного порушення.
Оскільки мовленнєві порушення тривалий час залишалися предметом вивчення дисциплін медико-біологічного циклу, найбільшого поширення набула клініко-педагогічна класифікація мовленнєвих порушень. В основу клінічної класифікації покладено вивчення причин (етіології) і патологічних проявів (патогенезу) мовленнєвої недостатності. Виділяють різні форми (види) мовленнєвої патології, кожна а яких має свою етіологію, патогенез, симптоматику і динаміку прояву.
Схематично характеризуємо порушення усного мовлення:
-
заїкання- – порушення темпоритмічної організації мовлення, зумовлене судомним станом м’язів мовленнєвого апарату;
-
дислалія – порушення вимовної сторони мовлення за нормального слуху і збереженої інервації мовленнєвого апарату;
-
ринолалія – порушення тембру голосу і звуковимови, зумовлене анатомо-фізіологічними вадами мовленнєвого апарату;
-
дизартрія – порушення вимовної сторони мовлення, зумовлене недостатньою інервацією мовленнєвого апарату. Порушення структурно-семантичного оформлення висловлювання;
-
алалія — відсутність або недорозвинення мовлення внаслідок органічного ураження мовленнєвих зон кори головного мозку;
-
афазія – повна або часткова втрата мовлення, спричинена локальними ураженнями головного мозку.
Дислалія – це порушення вимовної (звукової) сторони мовлені за збереженої іннервації мовленнєвого апарату, що найчастіше виявляється в дитячому віці. Неправильна вимова може фіксуватися батьками і людьми, що оточують дитину, досить рано, оскільки діти оволодівають артикуляцією звуків лише поступово. Прийнято вважати, що помилки у вимові, виявлені до 5 років, є фізіологічно зумовленими, подолання яких здійснюється спонтанно в тих випадках, коли у дитини немає відхилень у мовноруховому і слуховому аналізаторах.
Зниження слуху утруднює своєчасне і повноцінне формування звукової сторони мовлення. Так, у дітей зі зниженим слухом особливі труднощі виникають під час засвоєння, наприклад, м’яких і дзвінких приголосних.
Велике значення длярозпитку повноцінної фонетичноїсторони мовлення маємовленнєве середовище, в якому виховуєтьсядитина. Нерідко на прийомдо логопеда батьки приводять дитину зі скаргою на погане мовлення, а в процесі обстеження виявляють, що аналогічні вади звуковимови спостерігаються у найближчому оточенні.
У 10% дітей зі зниженим слухом і 50% розумово відсталих спостерігаються різноманітні види порушень у звуковимові.
Залежно від збереженості анатомічного складу мовленнєвого апарату дислалію поділяють на два види:
а) функціональну (порушена вимова звуків, тоді як мовленнєвий апарат не має патологічних змін);
б) механічну (неправильна вимова зумовлена вираженими порушеннями в будові артикуляційного апарату).
Причинами функціональної дислалії є:
а) загальна фізична ослабленість, зумовлена частими соматичними захворюваннями, що спостерігаються в період найінтенсивнішого формування мовленнєвої функції;
б) недостатній ступінь розвитку фонематичного слуху;
в) несприятливі соціальні і мовленнєві умови, в яких виховується дитина;
г) двомовність у сім’ї.
Причини механічної дислалїі – це насамперед природжені або набуті вади кісткової і м’язової будови периферичного, мовленнєвого апарату, серед яких виділяють:
1) недоліки будови щелепно-зубної системи:
а) вади у будові зубного ряду (відсутність передніх зубів, рідкі передні зуби, подвійний ряд зубів);
б) вади у будові щелеп:
-
прогнатія (верхня щелепа висунута вперед, порушені допустимі норми);
-
прогенія (нижня щелепа висунута вперед, порушені допустимі норми);
-
передній відкритий прикус;
-
бічний (право-, лівобічний), двобічний прикус;
-
укорочена або дуже масивна вуздечка язика;
2) патологічні зміни розміру і форми язика (дуже маленький або, навпаки, дуже великий язик);
3) неправильну будову твердого і м’якого піднебіння (вузьке, високе, плоске, укорочене). За таких аномалій найпомітніше порушується правильна вимова шиплячих і свистячих звуків, сонорних, страждає зрозумілість мовлення загалом;
4) атипову будову губ (товсті, масивні, вузькі, тонкі, малорухомі), що призводить до неправильної вимови губних, губно-зубних, а також голосних звуків.
Слід зазначити, що не завжди в разі патологічних відхилень у будові артикуляційного апарату порушується звуковимова. Компенсаторні можливості у кожної дитини і в дорослого різні, тому за наявності вад артикуляційних органів в окремих випадках спостерігається правильне вимовляння звуків.
Залежно від кількості порушених груп звуків дислалію поділяють на мономорфну (страждає одна група звуків, наприклад СВИСТЯЧІ – с, сь, з, зь,ц) і поліморфну,колипорушено дві і більше груп звуків.
За кількістю порушених звуків розрізняють дислаліюпросту (від 1 до 4 звуків) і складну (від 4 і більше звуків).
На сучасному етапі розвитку логопедії класифікація дислалії спирається на сукупність критеріїв різних дисциплін, які вивчають мовлення. Водночас для логопедії як педагогічної галузі знань важливим є виділення таких ознак порушення, які є істотними саме для логопедичного впливу, тобто врахування того, якою є вада — фонематичною чи фонетичною.
Відповідно до запропонованих критеріїв виділяють три основні форми дислалії: акустико-фонематичну, артикуляторно-фонематичну, артикуляторно-фонетичну.
Система роботи з формування фонетичної сторони мовлення передбачає такі етапи:
1)підготовчий;
2) постановки відсутніх звуків;
3)автоматизації поставлених звуків, введення їх у самостійне мовлення;
4) диференціації звуків.
Кожний із перелічених етапів відрізняється за змістом і прийомами логопедичної роботи.
Ринолалія – порушення тембру голосу та звуковимови, обумовлене анатомофізіологічними дефектами мовного апарату.
Хронічні порушення носової прохідності можуть спричинятися аденоїдами, поліпами носової порожнини, викривленням носової перетинки. Вони можуть бути вродженими або набутими. Ці порушення усуваються переважно хірургічним шляхом. Паралельно здійснюється і логопедична робота. Вона нагадує роботу при дислалії, однак до неї додається комплекс вправ, спрямованих на розвиток м’якого піднебіння, контролю за проходженням повітря через ніс.
Дошкільники з ринолалією відвідують логопедичні групи для дітей з фонетико-фонематичним недорозвитком мовлення, а після проведення комплексу лікувальних і логопедичних заходів можуть навчатися у масовій школі. Однак у складних випадках дитину направляють до спеціальної загальноосвітньої школи для дітей з тяжкими порушеннями мовлення.
На сьогодні група порушень звуковимови охоплює численні недоліки вимовляння звуків, що відрізняються за своїм проявом і механізмами, – це дислалії, ринолалії та дизартрії.
Термін «дизартрія» походить з латинської і в перекладі означає розлад членороздільного мовлення.
Дизартрія характеризується певними особливостями залежно як від проявів, так і від походження.
Особливістю дизартричних порушень є їх патогенетична спільність з руховими розладами. Це виявляється насамперед у характері порушень загальної і мовленнєвої моторики.
До особливостей моторики артикуляційного апарату осіб з дизартричними розладами належать шість видів порушень:
1)обмеженість або недостатність довільних рухів органів мовлення;
2)змінний (нестійкий) характер порушень м’язового тонусу в мовленнєвій мускулатурі;
3)наявність гіперкінезів (примусових рухів);
4)частота оральних синкінезій;
5)порушення імпульсації від м’язів артикуляційного апарату;
6)вплив патологічних тонічних рефлексів на м’язи артикуляційного апарату.
Метою обстеження дитини з дизартрією є вивчення стану її позамовленнєвих функцій (гнозису і праксису), мовленнєвих процесів (експресивного й імпресивного мовлення, читання, письма), а також інтелектуальних можливостей. Обстеження має передбачати подвійну мету:
-
по-перше, відмежувати наявні у дитини розлади від інших порушень мовлення недизартричного ряду;
-
по-друге, допомогти логопеду достеменно описати ту чи ту форму дизартрії, з якою він має справу. Водночас таке обстеження має допомогти педагогу виділити ті основні ланки патологічної картини, які зумовлюють виникнення низки вторинних (системних) порушень мовлення і психічних процесів.
Психолого-педагогічне обстеження вважається завершеним тоді, коли виявлено основний чинник, що зумовив виникнення ознаки (симптому) мовленнєвого порушення, і логопед зможе передбачити зміни,що виникнуть у порушеній функції під час проведення певної корекційно-розвивальної роботи.
Алалія – це відсутність або недорозвиток мовлення, спричинений органічним ураженням мовленнєвих зон кори головного мозку внутрішньоутробно чи в ранньому віці.
Алалія належить до найскладніших мовленнєвих патологій. По-перше, вона виникає внаслідок органічного ураження мовленнєвих зон кори головного мозку, що призводить до порушення специфічних механізмів мовлення у його мовно-слуховій чи мовно-руховій ланках, що значно ускладнює та спотворює діяльність засвоєння та використання мови дитиною.
По-друге, алалія – це системне порушення мовлення, що виявляється в недорозвитку усіх його сторін (фонетико-фонематичної, лексичної та граматичної), усіх його видів (експресивного та імпресивного) та форм (усної та письмової).
По-третє, глибина порушення мовлення при алалії є досить суттєвою, що, зокрема, проявляється у відсутності або значному недорозвитку мовлення. Так, у найскладніших випадках перший рівень загального недорозвитку мовлення може спостерігатися у дітей навіть у старшому дошкільному віці, а деякі недоліки писемного мовлення, спричинені алалією, залишаються у таких осіб навіть після закінчення школи.
По-четверте, досить складною є диференційна діагностика алалії та інших порушень психофізичного розвитку, досить тривалою є корекційна робота з подолання первинних та вторинних відхилень розвитку цієї категорії дітей.
Алалія належить до найскладніших патологій мовленнєвого розвитку.
Через порушення синтагматичних та парадигматичних одиниць мови або грубі дефекти сприймання алалію відносять до числа мовних порушень.
І сьогодні у вивченні алалії залишається багато невирішених питань, пов’язаних з диференційною діагностикою різних форм алалії, пошуком ефективних шліхів корекційної роботи тощо. Однак наявні підходи та методи корекційного впливу дають можливість проводити якісну корекційну роботу з подолання зазначених порушень мовленнєвої діяльності та підготовку дітей до школи.
Афазія – де повна або часткова втрата мовлення внаслідок органічного ураження кори головного мозку.
Афазія – це системне порушення мовлення, яке охоплює різні рівні організації мовлення, впливає на його зв’язки з іншими психічними процесами та призводить до дезінтеграції всієї психічної сфери індивіда. При афазії порушується, насамперед, комунікативна функція мовлення. Афазія характеризується порушенням всіх сторін мовлення: фонетики, лексики, граматики.
Про афазію, як мовленнєве порушення йдеться у випадках втрати вже системно сформованого мовлення.
Афазія виникає внаслідок органічного ураження головного мозку різної етіології: пухлин, черепно-мозкових травм, порушень кровообігу, судинних захворювань, інфекційних захворювань.
Заїкання – це порушення мовлення досить поширене серед дітей різного віку. Часто заїкання спостерігається також у підлітків і дорослих.
Досить корисним прийомом подолання заїкання одразу ж після його виникнення є організація режиму цілковитого мовчання упродовж 3-5 днів. На цей час слід покласти дитину у ліжко, дати легкі заспокійливі засоби, збільшити час сну (з обов’язковим денним сном); у приміщенні не має бути жодних сильних подразників (телевізора, радіо, яскравих іграшок, яскравого світла тощо). Харчування повинно бути легким, але поживним. Потрібно відмінити будь-які заняття. Атмосфера має бути максимально доброзичливою.
Ці заходи необхідні для того, щоб заїкання не закріпилося у дитячому мовленні. Дитина має забути про випадок, пов’язаний з виникненням заїкання, та про саме заїкання. Якщо ж цього зробити не вдалося і заїкання закріпилося, слід звернутися до психо-невролога та логопеда.
Логопедична робота при заїканні спрямована на розвиток мовленнєвого дихання, плавності та мелодійності мовлення.
Слід знати основні правила мовлення при заїканні:
-
добре подумай про те, що хочеш сказати, перш ніж почати говорити;
-
початок фрази слід говорити трохи тихіше та повільніше;
-
вдих і видих під час мовлення треба робити через рот;
-
вдих має бути коротким, але не різким, а видих — довгим і плавним, безшумним;
-
зробивши вдих, слід одразу, але плавно починати говорити;
-
ніколи не слід говорити на вдихові;
-
голосні звуки, особливо наголошені, слід говорити чітко, а приголосні легко і без притиску;
-
речення слід ділити на короткі ритмічні відрізки, кожен з яких вимовляється немовби злито, як одне слово;
-
не слід напружуватися під час розмови, постава має бути невимушеною.
Для попередження заїкання найсуттєвішим є:
-
правильна організація режиму дня дитини;
-
своєчасне лікування гострих і хронічних захворювань;
-
створення навколо дитини теплої доброзичливої атмосфери;
-
забезпечення нормального спілкування дитини з дорослими та однолітками;
-
слід з повагою ставитися до інтересів і потреб дитини, а тому не варто примушувати її;
-
без крайньої потреби виконувати волю дорослих;
-
звертати особливу увагу на стосунки дитини у школі (особливо у підлітковому віці), на те, як вона стверджується як особистість, як реагує на зауваження, поради, критику.
Дошкільники із заїканням можуть відвідувати логопункт або спеціальні логопедичні групи для дітей із заїканням.
Допомогатаким дітям має бути комплексною і здійснюватися групою спеціалістів: невропатологом, логопедом, психологом, педагогом.
У процесі навчання й виховання дітей з мовленнєвими розладами у спеціальних дитячих садках і логопедичних групах при масових дитячих садках вирішують ті самі завдання, що визначені програмами масових дитячих садків в галузі фізичного, розумового, естетичного і морального розвитку дітей.
Якщо корекція розпочата вчасно (з 3-4 років), то у більшості випадків до початку шкільного навчання порушення мовлення вдається повністю подолати, після чого дитина може вступати до загальноосвітньої школи. І лише у випадках складної мовленнєвої патології навчання має продовжитися у спеціальній загальноосвітній школі для дітей з тяжкими порушеннями мовлення. При нерізковираженому загальному недорозвиткові мовлення (IV рівень ЗНМ, або НЗНМ) корекційна робота проводиться протягом року, після чого дитина може успішно навчатися в масовій школі.
Основні завданнякорекційного навчання передбачають корекцію провідного дефекту (ЗНМ, заїкання), розвиток усіх сторін мовлення та підготовку дітей до навчання в школі. Цю роботу регламентують загальноосвітні програми виховання та навчання дітей дошкільного віку, а також спеціальні програми корекційного навчання для дітей з названими вище мовленнєвими дефектами. Після закінчення підготовчої групи дитячого садка діти з мовленнєвими розладами продовжують навчатися або в масових, або у спеціальних школах для дітей з важкими розладами мовлення. Останні працюють за програмами масових шкіл з подовженням термінів навчання.
Тому для правильного визначення мовленнєвих порушень обов’язково слід звернутися до логопеда, що працює у вашому дитячому садочку, школі, приватного логопеда, або до найближчого логопункту. Лише логопед володіє необхідним арсеналом прийомів, які дають змогу правильно визначити тип та причину порушення, а також розробити індивідуальну систему корекційної роботи, що враховує особливості саме вашої дитини.
Дошкільники не завжди оволодівають правильною вимовою звуків не тільки до п’яти, а й до шести років. Часто причинами відставання с не вікові особливості розвитку дитячого мовлення, а відхилення в будові артикуляційного апарату, недостатня рухливість його органів (губ, язика, нижньої щелепи), недостатній рівень розвитку фонематичного сприймання (дитина не розрізняє па слух окремі звуки, змішує їх).
Перш, ніж приступнім до виправлення недоліків звуковимови, потрібно виясниtn, які звуки дитина вимовляє неправильно і в чому виражається цей недолік. При обстежені в першу чергу перевіряється вимова звуків ш, ж, ч, щ, с, с’. з, з’, р, р’, л, л’. Найчастіше недоліки вимови них звуків мають місце у дітей старшого дошкільного віку.
Якщо вашій дитині важко спілкуватись зі своїми однолітками, і ви помітили, що її мова, значно відстає від норми зверніться за консультацією до логопеда. Виясніть, що стало причиною. Можливо, ви дуже мало спілкуєтесь з вашою дитиною, і вона просто не чує розмовної мови. Тоді негайно почніть більше спілкуватись з дитиною, читати казки, вірші, активно займатись малюванням і ліпленням.
Підставою для відвідування логопеда є неправильна вимова звуків.
Свистячі
«С»,«3»,«Ц» – малюк повинен чітко вимовляти до кінця 3-го року життя.
Шиплячі і сонорні
«Ш», «Ж», «Ч» «Л», «Р» до кінця 5-го року життя.
Якщо ви помітили помилки і вас тривожить мова вашої дитини зверніться до логопеда за консультацією і невідкладно. Чим довше малюк буде картавити і шепилявити, тим міцніше закріпиться у нього неправильна вимова і тим важче буде в майбутньому виправити дефект.
ПОРАДИ ЛОГОПЕДА ДЛЯ БАТЬКІВ
Мова – невичерпне джерело розумового розвитку дитини, скарбниця всіх знань. Важлива роль в розвитку мови дитини належить сім’ї. Правильна мова допомагав дитині встановлювати контакти з іншими дітьми, вільно передавати свої думки й бажання, сприяє успішному навчанню в школі.
Батьки не можуть залишатися байдужими до мовних вад своїх дітей, а тому:
-
розмовляйте з дитиною кожної вільної хвилини;
-
ні в якому разі не повторюйте неправильну вимову дитини. Пам’ятайте, що малюкові потрібно чути лише правильну мову дорослих;
-
не позбавляйте дитину спілкування з однолітками та старшими дітьми;
-
не закидайте дитину великою кількістю іграшок;
-
привчайте дітей бережливо ставитись до книжок та картинок;
-
уважно ставтесь до запитань Вашої дитини. Ваша відповідь має бути чіткою, доступною, зрозумілою дитині;
-
систематично проводьте ігри в слова, наприклад: «Хто більше знає слів», «Придумай слово», «Назви, який …» та інші;
-
не забувайте доречно вжити прислів’я, загадати загадку. Стимулюйте дитину до пригадування окремих рядків віршів, пісень;
-
не втручайтесь у дитячі розповіді, спочатку вислухайте дитину, а потім виправте помилку.
-
постійно стежте за правильністю мови дітей.
Джерело: сайт “Дошкілля”
