Порушення поведінки – це відхилення від прийнятих в даному суспільстві: соціальних і моральних, що виявляється в діях і вчинках деструктивної та асоціальної спрямованості, нехтуванні прав інших людей.

Порушення поведінки завжди є генералізованими, тобто виникають в будь-якому мікросередовищі життя дитини. Якщо ж порушення мають місце в освітньому закладі та повністю відсутні вдома, або навпаки, вони не є патологічними. У таких випадках необхідно шукати проблему в самому «мікросередовищі», підключивши до роботи кваліфікованих психологів і педагогів. І тільки якщо це не допомагає – лікаря-пасіхіатра.

Класифікація порушень поведінки у дітей:

1. Компенсаторні – пов’язані зі складнощами соціальної адаптації дітей в колективі. Говорячи про даний вид порушень поведінки, потрібно розуміти, що кожна дитина – це особливий дитина, яка по-своєму сприймає навколишній світ та реагує на зміни. Наприклад, порушення поведінки у дітей молодшого шкільного віку часто виникають у разі, якщо дитина не відвідувала дитячий садок.
2. Структурні – виникають на тлі органічного ураження головного мозку. Причиною структурних порушень поведінки у дітей дошкільного віку є раннє органічне ураження головного мозку. Порушення поведінки можуть виникати як у дітей зі збереженим інтелектом, так і у дітей зі зниженим інтелектом.
   Виділяють афективно-нестійкі і емоційно-лабільні структурні порушення поведінки. Найбільш часто зустрічаються афективно-нестійкі структурні порушення поведінки. Для даних порушень поведінки характерні підвищена збудливість, гнів і лють з приводу і без приводу, тобто вихід почуттів з-під контролю. Сюди ж слід віднести безцеремонність, відсутність стримуючого початку, почуття провини і переживання того, що сталося. У колективі це проявляється надмірною конфліктністю.
3. Емоційно-лабільні структурні порушення поведінки проявляються швидкою стомлюваністю нервових процесів, загальмованістю почуттів і потягів, загальною пасивністю і млявістю. Для дітей з даним видом порушень поведінки характерні порушення концентрації уваги і компенсаторна гіперактивність.
4. Функціональні – обумовлені фізіологічними перебудовами центральної нервової системи в «перехідному віці». Функціональні порушення поведінки виникають у дітей, що входять в кризовий період підліткового віку. Встановлено, що підлітковому віці в головному мозку відбуваються певні структурні зміни, що відповідають за емоційне сприйняття дійсності, здатність до співпереживання і розпізнаванню чужих страждань. Ці перебудови і є причинами «перехідного віку». У нормі до 18-ти років відбувається повна компенсація даних змін. У ряді випадків, на тлі структурних перебудов в головному мозку відбувається маніфестація (початок) важких психічних розладів.
5. Клініко-патологічні – є проявом інтелектуальної недостатності та інших психічних розладів.

Типовими ознаками патології можуть бути:

– «польова» поведінка, неможливість дитини всидіти на одному місці і сконцентрувати свою увагу;

– надмірна войовничість і навмисне хуліганство,

– жорстокість до інших людей або тварин,

– навмисне псування майна,

– підпали,

– злодійство,

– обман,

– втечі з дому,

– часті, безпричинні і тяжкі спалахи гніву;

– провокаційні вчинки;

– систематичний непослух.

Найбільш часто зустрічаються такі прояви порушень поведінки у дітей:

• агресивність;
• відмова від навчання;
• порушення дисципліни і поведінки в громадських місцях і освітніх закладах;
• втечі з дому, школи;
• злодійство;
• гіперактивна поведінка
• демонстративна, інфантильна, протестна поведінка
• зловживання алкоголем;
• наркоманія;
• порушення потягів
• суїцидальна поведінка.

Демонстративна поведінка

Такий вид порушень поведінки у дітей проявляється навмисним і усвідомленим недотриманням загальноприйнятих соціальних норм. Девіантні вчинки, як правило, спрямовані в бік дорослих.

Протестна поведінка

Виділяють три форми: негативізм, непоступливість і впертість.

Негативізм – відмова дитини що-небудь робити лише тому, що її про це попросили. Найчастіше виникає в результаті неправильного виховання. До характерних проявів можна віднести безпричинний плач, зухвалість, брутальність або, навпаки, замкнутість, відчуженість, образливість.

Упертість – прагнення досягти своєї мети для того, щоб піти наперекір дорослим, а не задовольнити реальне бажання.

Непоступливість – в цьому випадку протест спрямований проти норм виховання і нав’язуваного способу життя в цілому, а не на керівного дорослого.

Агресивна поведінка

Під агресивною поведінкою розуміють цілеспрямовані дії руйнівного характеру, що суперечать нормам і правилам, прийнятим в соціумі. Дитина викликає у оточуючих психологічний дискомфорт, заподіює фізичну шкоду живим і неживим об’єктам.

Інфантильна поведінка

У вчинках інфантильних дітей простежуються риси, характерні більш для раннього віку або попереднього етапу розвитку. При відповідному рівню фізичних здібностей дитина відрізняється незрілістю інтеграційних особистісних утворень.

Конформна поведінка

Конформна поведінка проявляється повним підпорядкуванням зовнішніх умов, правил. Основою зазвичай служить мимовільне наслідування, висока сугестивність.

Симптоматична поведінка (страхи, тики, психосоматика, логоневроз, запинки в мові)

В цьому випадку порушення поведінки у дітей є своєрідним сигналом того, що ситуація, яка склалася більше нестерпна для незміцнілої дитячої психіки. Приклад: блювота або нудота як реакція на стрес.

Значна роль в корекції поведінкових порушень відведена психотерапевтичним, нейропсихологічним і корекційним методам.

Арт-терапія – найбільш природна і ефективна форма роботи з дітьми. Цей підхід застосовується для того, щоб допомогти дітям опрацювати їх психологічні проблеми і емоційно травмуючі переживання або подолати поведінкові проблеми і складнощі розвитку. У процесі терапії дитина починає краще розуміти свої почуття, розвивається здатність до прийняття власних рішень, підвищується самооцінка, покращуються комунікативні навички.

Спеціаліст в ігровій формі вирішує поведінкові та емоційні проблеми дитини:

– агресію;

– замкнутість;

– тривожність;

– страхи;

– шкільну дезадаптацію, відсутність мотивації до навчання;

– криза трьох років;

– підліткова криза;

– труднощі в спілкуванні з батьками і вчителями;

– спроби суїциду;

– брехня;

– злодійство;

– стресові ситуації (смерть батьків, розлучення, зміна школи, саду);

– конфлікти між дітьми в сім’ї;

– ревнощі до інших дітей в сім’ї і іншим членам сім’ї;

У своїй роботі психолог застосовує різні підходи і методи:

– елементи казкотерапії;

– елементи піско і глинотерапії;

– елементи акваанімаціі;

– елементи психодрами;

– елементи арт-терапії;

Агресія. Істерика.

Дитяча істерика – стан бурхливого виходу неконтрольованих емоцій, поведінка проявляється коли дитина не отримує того, що хоче.

Агресія – руйнівна поведінка, що суперечить прийнятим нормам і правилам в суспільстві, яка приносить фізичну або моральну шкоду людям, викликає у них психологічний дискомфорт.

Основними причинами істерик і агресивної поведінки дітей можуть бути:

• негативізм матері (її відчуженість від дитини, постійна критика, байдужість, в результаті чого дитина відчуває нестачу батьківської уваги);
• терпимість членів сім’ї до прояву агресивної поведінки дитини по відношенню до інших дітей і дорослих (тобто, заохочення такої поведінки);
• суворість дисциплінарних впливів (фізичне покарання, приниження, ігнорування);
• обмеження самостійності дитини;
• авторитарна поведінка батьків, коли вони прагнуть повністю контролювати дитину;
• надмірно поступлива поведінка батьків;
• індивідуальні особливості темпераменту дитини (збудливість, запальність).

Зовні істерика проявляється в тому, що дитина кричить, кидає все, що потрапляє їй під руку, тупотить ногами, розмахує безладно руками, плаче, схлипує, б’ється головою об стіну, кидається на землю, брикається, б’ється і штовхається.

До зовнішніх же проявів агресії можна віднести напади дитини на інших однолітків і дорослих, навмисне вживання грубих висловів. Це жорстока, забіякувата і груба дитина.

Істерики можуть починатися з 9 місяців, частіше в півтора року. У віці до трьох років  малюки не  контролюють свої емоції, до того ж у них не настільки добре розвинена мова, щоб висловити власні почуття або бажання.

У міру дорослішання дитини, знання про навколишню дійсність розширюються, і вона рідше вдається до таких протестів.

Причинами дитячої істерики і агресії можуть стати:

• Неврологічні особливості.
• Помилки у вихованні: непослідовність, авторитарність, гіперопіка або відсторонення.
• Втома, недосипання, почуття голоду.
• Стан під час або після хвороби.

Чому це відбувається?

По-перше, це прагнення домогтися чогось бажаного або звернути на себе увагу, перевірка меж дозволеного. По-друге, нездатність висловити свої почуття, бажання або потреби. По-третє бажання наслідувати поведінку дорослих або однолітків. По-четверте дитина відривається від цікавого заняття заради нецікавого. І по-п’яте не може скоординувати тіло і думки, щоб зробити щось нове, чого хоче навчитися.

Батькам під час істерики:

1. Не сперечайтеся з дитиною.
2. Не кричіть, оскільки ваш гнів може тільки погіршити стан дитини. Підвищуючи голос і виходячи з себе, ви як би визнаєте правильність його методу.
3. Навчіть дитину справлятися з люттю, гнівом і роздратуванням
4. Не давайте можливості відчути себе як покараним, так і заохоченим за влаштовану істерику. Сам факт вчиненого не повинен що-небудь міняти.
5. Не дозволяйте дитячим проявам, що трапляються в громадських місцях, викликати в вас почуття сорому і незручності перед оточуючими.
6. І найголовніше: навчіться самі звільнятися від гніву, конструктивними методами.
7. Якщо ми будемо пам’ятати, що за будь-якими спалахами люті або гніву у дітей ховається біль, образа чи розчарування, то нам буде легше впоратися зі своєю агресивністю, утримати свої негативні емоції для того, щоб зрозуміти дитину і допомогти їй.