У висновках ІРЦ часто зазначається наявність у дитини соціоадаптаційних та/або соціокультурних труднощів. Для ефективної організації інклюзивного навчання важливо розуміти, що саме криється за цими поняттями.
Соціоадаптаційні труднощі можуть полягати у наявності бар’єрів на шляху до формування навичок:– пристосування до умов соціального середовища – труднощі звикання до нових правил, розкладу, вимог, простору, людей (школа, клас, новий колектив);
– організації адекватної системи відносин із соціальними об’єктами – складнощі у вибудовуванні взаємин з однолітками, педагогами, дорослими, нерозуміння меж і соціальної дистанції;
– прояву рольової пластичності поведінки – труднощі змінювати поведінку залежно від ситуації (урок – перерва, гра – навчання, спілкування з ровесниками – з дорослими);
– інтеграції у соціальні групи – проблеми включення в дитячий колектив, участі у спільних видах діяльності, командній роботі, групових іграх;
– засвоєння стабільних соціальних умов, прийняття норм і цінностей нового середовища та форм соціальної взаємодії – труднощі розуміння і дотримання правил, традицій, соціальних очікувань і прийнятних способів взаємодії в новому середовищі.
Соціокультурні труднощі пов’язані з особливостями взаємодії з представниками різних культурних осередків, труднощами у сприйнятті та використанні різних комунікативних засобів (зокрема жестової мови, альтернативної та додаткової комунікації), а також із доступом до соціально значущої інформації.
Соціоадаптаційні та/або соціокультурні труднощі можуть спостерігатися у різних категорій дітей, зокрема, у дітей з розладами аутистичного спектра (РАС), внутрішньо переміщених осіб (ВПО), дітей із міграційним досвідом, дітей, які пережили психотравмуючі події та мають прояви ПТСР.У цих випадках труднощі адаптації можуть бути пов’язані зі зміною соціального середовища, втратою відчуття безпеки, розривом соціальних зв’язків, мовними та культурними відмінностями, підвищеною тривожністю та труднощами емоційної саморегуляції.
Важливо: формулювання у висновку ІРЦ – це не діагноз і не «ярлик», а професійний орієнтир для команди психолого-педагогічного супроводу. Саме тому варто розібратися, що означають зазначені труднощі на практиці, аби коректно визначити освітні потреби дитини, спланувати підтримку та забезпечити реальну, а не формальну інклюзію. Розуміння термінів – перший крок до якісної інклюзії.
